Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій сушеної трави (1 столову ложку сировини варять 10 хвилин у двох склянках води, настоюють 2 години) по 0,3—0,5 склянки З рази на день за 20—ЗО хвилин до їди; відвар свіжої трави (1,5—2 столові ложки сировини варять 15 хвилин у склянці води) по чверті склянки З—4 рази на день; відвар плодів (пів чайної ложки подрібненої сировини варять 15 хвилин у склянці води) по чверті склянки 3—4 рази на день; настій сушених коренеплодів (1 десертну ложку сировини на 2 склянки окропу, варити 15 хвилин, настояти до охолодження) по 1 столовій ложці через кожні 4 години; настій свіжих коренеплодів (2 столові ложки подрібненої сировини і 3 столові ложки цукру на склянку окропу, варити 15 хвилин, настояти 8 годин) по 1 столовій ложці 4 рази на день за ЗО хвилин до їди; пастинацин (Pastinacinum) по 1 таблетці (0,02 г) 2—3 рази на день до їди (курс лікування — 2—4 тижні); бероксан (Beroxanum) приймають по 1 таблетці (0,02 г) від 1 до 4 раз (залежно від індивідуальної чутливості й сезону року) за 4—3—2 і 1 годину до ультрафіолетового опромінювання. Одночасно 0,5 % -ний розчин бероксану втирають в уражені ділянки тіла спочатку за 12 і 8 годин до ультрафіолетового опромінювання, а в наступні цикли — за 4—2 і 1 годину до ультрафіолетового опромінювання. Змащені ділянки тіла дозволяється мити водою лише після опромінення. При виявленні підвищеної чутливості шкіри до 0,5 % -ного розчину бероксану його розводять 70 % -ним спиртом у співвідношенні 1:3, 1:4 і т. д. Всього протягом циклу проводять 10—20 втирань і опромінень. Режим опромінення хворого ртутно-кварцовою лампою встановлюють, виходячи з даних попереднього визначення біодози.

839 ПАХУЧКА ЗВИЧАЙНА пахучка обыкновенная Clinopodium vulgare, синонім — Calamintha clinopodium — багаторічна трав'яниста рослина родини губоцвітих. Стебло чотиригранне, пряме, малорозгалу-жене, волосисте, ЗО—70 см заввишки. Листки супротивні, дрібні, яйцевидні або видовженояйцевидні, дрібнозарубчасто-пил-часті, волохато-волосисті. Квітки неправильні (віночок двогубий, пурпуровий, вдвоє довший за чашечку), дрібні, з щетиновидно-лінійними, такої самої довжини, як і чашечка, густовійчастими приквітками, в 15—40-квіткових кільцях, що створюють півкуля-сті кінцеві суцвіття; чашечка трубчаста, двогуба, з 13 жилками, густоопушена, з шиловидними зубцями. Плід складається з 4 однонасінних горішковидиих часток. Цвіте у червні — серпні. Поширення. Пахучка звичайна росте по всій території України (крім півдня Степу) на узліссях листяних і мішаних лісів, серед чагарників. Сировина. Для медичних потреб використовують траву пахучки. Збирають і сушать квітуючі рослини. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад пахучки потребує вивчення. Відомо лише, що трава рослини містить запашну ефірну олію й дубильні речовини. Фармакологічні властивості і використання. З досвіду народної медицини відомо, що пахучка звичайна допомагає від головного болю, ядухи, кашлю й захворювань дихальних шляхів та від проносу. Розпарену траву прикладають до опухів як протизапальний засіб. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО—настій трави (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу, настояти 30 хвилин у термосі) по 2 столові ложки 3—4 рази на день. ЗОВНІШНЬО — припарки (2—3 столові ложки трави загортають у марлю, розпарюють в окропі) до опухів.

840 ПЕНІЦИЛ пеницилл Penicillium — рід багатоклітинних міцеліаль-них мікроорганізмів класу незавершених грибів. Тіло П. (талом, слань) має вигляд розгалужених ниток (гіфів), що пронизують субстрат (головним чином рослинного походження), а також розвиваються на його поверхні. П. спричинюють пліснявіння фруктів, овочів, м'ясних, молочних та інших продуктів, псування різних кормів тощо. Розмножуються П. здебільшого нестатевими спорами — конідіями. Окремі види пеніцилів мають здатність продукувати й виділяти в середовище біологічно активні речовини. Відібрані високопродуктивні штами P. notatum і P. chrysogenum культивують у штучних умовах на спеціально підібраних живильних середовищах, з яких потім одержують природний антибіотик пеніцилін. Хімічним шляхом одержано ряд напівсинтетичних пеніцилінів — похідних 6-амінопеніциланової кислоти. Всі препарати групи пеніциліну (бензилпеніциліну натрієва сіль, бензилпеніциліну калієва сіль, бензилпеніциліну новокаїнова сіль, новоцин, біцилін-1, біцилін-3, біцилін-5, фен-оксиметилпеніцилін, метициліну натрієва сіль, диклоксациліну натрієва сіль, ампіцилін, ампіциліну тригідрат, ампіциліну натрієва сіль, ампіокс, карбеніциліну динатрієва сіль) пригнічують ріст коків — грампозитивних (стафі-ло-, стрепто- і пневмококів) і грамнегативних (менінго- і гонококів), спірохет, збудників дифтерії, газової гангрени і правця. По відношенню до вірусів (збудників грипу, поліомієліту, віспи та ін.), мікобактерій туберкульозу, збудника амебної дизентерії, рикетсій, грибів і більшості патогенних грамнегативних мікробів препарати групи пеніциліну неефективні. З культуральної рідини P. vitale одержують антибіотик мікроцид, який діє на грампози-тивні й грамнегативні мікроби.