трушують землю і сушать їх на сонці або під укриттям, якщо по-годні умови несприятливі. Штучне сушіння проводять при температурі, не вищій за 40°. Сухої трави виходить 25—ЗО % . Готову сировину запаковують у полотняні мішки і зберігають на стелажах у сухому провітрюваному приміщенні. Строк придатності — 3 роки. Трава сухоцвіту є у продажу в аптеках. Хімічний склад. Трава сухоцвіту містить флавоноїди, ефірну олію (0,05 % ), дубильні (до 4 % ) і смолисті (до 16 % ) речовини, алкалоїди (сліди), фітостерини, каротин (12—55 мг% ), тіамін та аскорбінову кислоту. Фармакологічні властивості і використання. Експериментальними дослідженнями і клінічними спостереженнями доведено, що галенові препарати сухоцвіту розширюють периферичні судини, знижують артеріальний тиск, уповільнюють ритм серця, посилюють перистальтику кишечника, прискорюють зсідання крові, мають протизапальні, в'яжучі, антибактеріальні, спазмолітичні і заспокійливі властивості. Масляні екстракти сухоцвіту посилюють ре-паративні процеси в тканинах. Застосування сухоцвіту показане при гіпертонічній хворобі (у початковій стадії), безсонні, стенокардії. При лікуванні гіпертонічної хвороби терапевтичний ефект можна посилите одночасним прийманням ножних ванн з напаром сухоцвіту. Настій сухоцвіту є ефективним засобом для лікування виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки (зникають болі і симптоми ніші, покращується загальне самопочуття, хворі набирають ваги). Ефективність лікування виразкової хвороби можна підвищити, якщо су-' хоцвіт використовувати в поєднанні з синюхою голубою (див. статтю Синюха голуба). Як зовнішній засіб препарати сухоцвіту (мазь, настої на воді та олії) використовують для лікування ран, що погано гояться, і опіків. Застосовують сухоцвіт і в гомеопатії. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій трави сухоцвіту (10 г, або 2 столові ложки сировини на 200 мл окропу) по половині — третині склянки 2—3 рази на день після їди. ЗОВНІШНЬО — настій трави для пов'язок і зрошувань (готують, як j попередньому прописі); ножні ванни з настою трави (50 г сировини на 1 л окропу, кип'ятять 5 хвилин, настоюють і розводять 10 л води з температурою 35—37°) тривалістю ЗО хвилин; мазь для змащування уражених ділянок шкіри (5—10 г подрібненої на порошок сировини на 50 г мазевої основи); настій на олії (50 г сировини на 1 л лляної олії, настоюють 2 тижні) для змащування уражених ділянок шкіри.

1122 СФАГН, мох сфагновий, мох білий, мох торфовий; сфагнум Sphagnum — рід багаторічних трав'янистих рослин родини сфагнових. Білувато-зелені, бурі до червонуватих мохи, що ростуть більш чи менш густими дернинками. Стебло тонке, в’яле, до 10—20 см, часом довше, з необмеженим угорі ростом, внизу поступово відмирає (внаслідок постійного відмирання стебла знизу відбувається утворення торфу), вкрите короткими гілочками, які у верхній частині стебла густо зібрані в головку. Листки без жилки, сидячі; стеблові листки одиничні, гілочкові — черепи-часто розміщені. Розмножується сфагн за допомогою паростків і спорами. Спори утворюються у липні — серпні. Поширення. Росте сфагн переважно в лісовій зоні у вологих і заболочених, більш або менш кислих місцях. Заготівля і зберігання. Для медичних потреб придатні, по суті, всі види сфагну (у флорі УРСР їх ЗО), проте кращими (в сухому стані не такі крихкі, стебла — не менше як 7 см завдовжки) вважаються сфагн магелланський, рфагн бурий, сфагн центральний, сфагн болотний, сфагн гостролистий, сфагн гострокінцевий та деякі інші. Заготовляють сировину з травня по вересень у суху погоду, висмикуючи всю живу, зелену частину дернини. Добутий сфагн віджимають, видаляють нижні побурілі частини, очищають від сторонніх домішок і зразу сушать на сонці, на вітрі, розстеливши його тонким шаром на тканині. Сушіння вважають закінченим, коли зе-

лені частини сфагну побіліють. Сухої сировини виходить 9—11 % . Оптимальна вологість висушеного сфагну має бути 25—ЗО % . При пересушуванні він стає ламким і мало придатним для використання. Строк придатності — 1 рікч Хімічний склад. Рослина містить фенолоподібну речовину сфагнол, клітковину, білки та мінеральні солі. Фармакологічні властивості і використання. Завдяки наявності сфагнолу рослина діє як активний антисептик, прискорює гоєння ран. До позитивних якостей сфагну слід віднести й його здатність добре всмоктувати вологу. Всмоктувальні властивості у нього набагато кращі, ніж у гігроскопічної вати. Одночасна наявність антимікробних властивостей і високої вологоємності робить сфагн цінним перев'язочним матеріалом при лікуванні вогнепальних, променевих і гнійних ран. Безпосередньо на рану класти сфагн не можна, попередньо його треба обшити одним шаром марлі і простерилізувати. Лікарські форми і застосування. ЗОВНІШНЬО — стерильні сфагново-марлеві пов'язки (перед застосуванням зволожити фізіологічним розчином). У випадку експедицій, туристичних походів та інших незвичайних ситуацій допускається використання і не-стерилізованого сфагну.