В2, К, E, аскорбінову, нікотинову, фолінову і фолієву кислоти, рутин та ін. флавоноїди з Р-віта-мінною активністю, каротиноїди (Р-каротин, лютеїн, віолаксантин, неоксантин, зеаксантин, нео-0-ка-ротин, ксантофіл-епоксид), стерини (а і -у-спинанстерини, р-си-тостерин і їхні глюкозиди, холестерин), ліпіди (сульфо-, глюко-, галакто- і ацилгалактоліпіди), білки (до 34%), вуглеводи (фруктозу, глюкозу, сахарозу), органічні кислоти (серотинову, щавлеву, лимонну) і сполуки йоду, заліза, фосфору, калію, кальцію та магнію. У складі білків є всі незамінні амінокислоти. Фармакологічні властивості і використання. Шпинат використовують для приготування перших і других страв, але особливо корисно вживати його в сирому вигляді як салат. Широта лікувального діяння шпинату незначна. Він посилює перистальтику кишок, виявляє легку проносну дію. Високий вміст фенольних сполук (флавоноїдів і фенолокис-лот) зумовлює капілярозміцню-ючі, протисклеротичні й протизапальні властивості шпинату. Використовуй його як засіб, що створює лікувальний фон, і для потенціювання дії лікарських засобів при ряді захворювань. Корисно вживати шпинат дітям, вагітним і ослабленим хворим, хворим на гіпохромну анемію, діабет і гіпертонію, при гіпацидному гастриті й ентероколіті. У вигляді супів, пюре тощо його призначають при ожирінні. Як джерело вітамінів шпинат використовують у дієтотерапії та при так званому весняному лікуванні. У народній медицині настій з листя шпинату вживають при в'ялій перистальтиці кишечника і метеоризмі. При нирковокам'яній хворобі (оксалу-рії), нефритах, подагрі, захворюваннях печінки, жовчного міхура і підшлункової залози вживати шпинат протипоказано. Слід також пам'ятати, що страви з шпинату треба зберігати у холодильнику, оскільки при кімнатній температурі у них утворюються отруйні речовини, небезпечні для здоров'я людини. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій із свіжого листя (10 г сировини на 200 мл окропу) по чверті склянки 4 рази на день. 1265 ШУВАРНИК — багаторічна трав'яниста рослина родини ароїдних. Те саме, що й аїр тростиновий.

1266 ЩАВЕЛЬ АЛЬПІЙСЬКИЙ щавель альпийский Rumex alpinus — багаторічна гірська трав'яниста рослина родини гречкових. Має товсте й велике кореневище. Стебло пряме, 50—150 см заввишки. Листки прості, цілокраї, чергові, тупі, зісподу по жилках дрібно опушені; нижні — округло-яйцевидні, довгочерешкові. Квітки двостатеві, актиноморфні (див. Актиноморфна квітка), з простою чашечковидною зеленою оцвітиною, у кільцях, що утворюють волотевидне суцвіття. Плід — горішок. Цвіте у липні — вересні. Поширення. Росте в Карпатах на полонинах, біля стійбищ худоби, на переугноєних місцях. Заготівля і зберігання, хімічний склад, фармакологічні властивості і використання, лікарські форми і застосування — усе так, як у статті щавель кінський, але використовують цю рослину лише в народній медицині.

1267 ЩАВЕЛЬ ВОДЯНИЙ щавель водяной Rumex aquaticus — багаторічна рівнинна трав'яниста кореневищна рослина родини гречкових. Стебло притиснуто-во-лосисте, 50—150 см заввишки. Листки прості, цілокраї, чергові, загострені, голі; нижні — з довгими, трохи жолобкуватими черешками, серцевидно-трикутні. Квітки двостатеві, актиноморфні (див. статтю Актиноморфна квітка), з простою чашечковидною зеленою оцвітиною, в кільцях. Суцвіття волотевидне, з притиснутими гілками. Плід — горішок. Цвіте у червні — липні. Поширення. Зустрічається зрідка на Поліссі і в Лісостепу по берегах водойм, на вологих лісових галявинах, на болотистих луках. Заготівля і зберігання, хімічний склад, фармакологічні властивості і використання, лікарські форми і застосування — усе так, як у статті щавель кінський, але використовують цю рослину лише в народній медицині.