547 КОНЮШИНА ПОЛЬОВА клевер пашенный Trifolium arvense — однорічна трав'яниста рослина родини бобових. Стебло тонке, прямостояче, іноді висхідне, одиничне, розгалужене, 10—20 см заввишки. Листки трійчасті, стеблові, нижні рано відмирають; листочки лінійно-довгасті, дрібнозубчасті, іноді виїмчасті, до 20 мм завдовжки і до 4 мм завширшки. Квітки дрібні, неправильні, сидячі, блідо-рожеві, у головчастих суцвіттях; головки м'яковолохаті, щільні, видовже-ноциліндричні, на ніжках, що виходять з пазух листків. Цвіте у травні — вересні. Плід — біб. Поширення. Конюшина польова трапляється на луках, узліссях, переважно на піщаних грунтах по всій території України.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву, яку заготовляють під час цвітіння рослини. Після попереднього пров'ялювання на сонці сировину досушують під накриттям або в приміщенні, яке добре провітрюється. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад. Трава конюшини польової містить глікозид трифолін, дубильні речовини (до 5%), ефірну олію, кверцетин, вітаміни С і Е, смолисті речовини, незначну кількість алкалоїдів та інші речовини. Фармакологічні властивості і використання. Рослина проявляє протизапальні, обволікаючі, болетамувальні, антисептичні, сечогінні та гіпоглікемічні властивості. Настій трави п’ють при кашлі, бронхітах, трахеїтах, туберкульо- зі легень, при гіперацидних гастритах, дизентерії, захворюваннях нирок і сечового міхура, при цукровому діабеті, мігрені та нервових розладах. Зовнішньо, у вигляді припарок, траву конюшини польової використовують як болетамувальний засіб при ревматизмі та для гоєння ран. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій трави (3 чайні ложки сировини на 200 мл окропу, настоюють ЗО хв) по чверті склянки 4 рази на день за 20 хв до їди. ЗОВНІШНЬО — три столові ложки трави загортають у марлю, занурюють в окріп, виймають і прикладають до хворої ділянки тіла.

548 КОНЮШИНА ЧЕРВОНА багаторічна трав'яниста розсіяно-опушена рослина родини бобових. Те саме, що й конюшина лучна. 549 КОПИТНЯК ЄВРОПЕЙСЬКИЙ, копито кінське, підлистень; копытень европейский Asarum europaeum — багаторічна коротковолосиста рослина родини хвилівник ових, заввишки 5—10 см. Має повзуче розгалужене кореневище. Стебло коротке, лежаче. Листки прикореневі, довгочерешкові, нирковидно-серцевидні, цілокраї, шкірясті, зимуючі. Квітки двостатеві, правильні, одиничні, на коротких пониклих квітконіжках, розміщені між листками біля поверхні грунту; віночок трипелюстковий, зрослий, дзвониковидний, зовні буруватий, усередині червоно-бурий. Плід — коробочка. Цвіте у березні — травні. Поширення. Копитняк європейський росте в широколистяних та мішаних лісах по всій території України, крім Криму. Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують кореневища з коренями (Rhizoma et radix Asari) і листя (Folia Asari). Листя збирають під час цвітіннй рослини, а коріння — восени. Сушать сировину у затінку або в приміщенні, яке добре провітрюється. Зберігають у сухому приміщенні окремо від іншої сировини (рослина отруйна!). Строк придатності—1 рік. Хімічний склад. Коріння рослини містить ефірну олію (1%) і алкалоїди (наявність останніх деякі автори заперечують). Основними складовими частинами ефірної олії є азарон (ЗО—50 % ), метилевгенол (15—20%), 1-борні-лацетат (12—13%), трициклічний сесквітерпен С15Н24 (10—12 % ), сесквітерпеновий вуглевод, сесквітерпеновий спирт, діазарон, транс-ізоазарон, транс-метилізо-евгенол, азароновий альдегід (2— З % ), азаронова кислота (дві останні сйолуки дають ту саму якісну реакцію, що й алкалоїди). Листя копитняка містить алкалоїди, флавоноїди (кемпферол, кверцетин), стероїд ситостерин, фенолкарбонові кислоти (кавова, ферулова, п-кумарова). Фармакологічні властивості і використання. Найчастіше копитняк використовують як блювотний та відхаркувальний засіб. Особливо виражену блювотну дію виявляють корінь і свіже листя рослини (механізм дії — рефлекторний). Сухе листя цю здатність втрачає і набуває проносних властивостей. Корені отруйніші