Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують сушену траву (Herba Passiflorae incarnatae) пасифлори, яку збирають кілька разів протягом вегетаційного періоду: у фазі бутонізації, цвітіння і початку плодоношення рослини. Готова сировина — це суміш трав'янистих пагонів, листя, квіток і недозрілих плодів. Строк придатності — 2 роки. Зберігають у сухому приміщенні, яке треба провітрювати. Хімічний склад. Трава пасифлори містить до 0,05 % алкалоїдів, основними серед яких є похідні індолу гарман, гармін і гармол. Крім алкалоїдів, у траві є фенольні сполуки (флавоноїди, кумарини, хінони), пектинові речовини, сапоніни й аскорбінова кислота. Фармакологічні властивості і використання. Препарати пасифлори використовують як седативний засіб при неврастенії, безсонні, хронічному алкоголізмі, гіперкінезах, постгрипозних арахноїдитах, клімактеричних порушеннях та іншій патології центральної нервової системи. При інфаркті міокарда, стенокардії й атеросклерозі судин мозку і серця препарати пасифлори протипоказані. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — екстракт пасифлори рідкий (Extractum Passiflorae fluidum) — по 20—ЗО крапель 3 рази на день (курс лікування — 20—ЗО днів); пасит (Pas-sit) — комбінований препарат (містить екстракти пасифлори, валеріани лікарської, звіробою звичайного, глоду криваво-червоного і хмелю звичайного) виробництва Чехословацької Соціалістичної Республіки. Приймають як заспокійливий засіб по 1 чайній ложці 3—4 рази на день; перед сном — по 2 чайні ложки.

835 ПАСЛШ-ГЛИСНИК напівкущова рослина родини пасльонових. Те саме, що й паслін солодко-гіркий. 836 ПАСЛІН СОЛОДКО-ГІРКИЙ, паслін-глисник, підтинник; паслён сладко-горький Solanum dulcamara — напівкущова, з повзучим кореневищем рослина родини пасльонових. Стебла висхідні, виткі, 1—3 м завдовжки, розгалужені, голі або негусто опушені. Листки чергові, черешкові, видовженояйцевидні, цілокраї, на верхівці загострені, при основі здебільшого серцевидні, з обох боків розсіяноволо-систі; верхні листки — при основі з частками по боках. Квітки двостатеві, правильні, зібрані півзонтиками, які утворюють у свою чергу волотевидне суцвіття; віночок фіолетовий, п'ятироздільний, з довгастими частками, при основі яких є по 1—2 зеленаві плямочки. Плід — яйцевидна червона ягода. Цвіте з травня по серпень. Поширення. Паслін солодко-гіркий росте по вологих місцях, серед чагарників, по берегах річок і струмків. Заготівля і зберігання. Для лікарських потреб використовують траву (Herba Dulcamarae) — трав'янисті верхівки стебел з листям, рідше одно-трирічні пагони завтовшки 4—8 мм (Stipites Dulcamarae). Траву заготовляють на початку або під час цвітіння рослини і використовують свіжою або сушать, розкладаючи тонким шаром на вільному повітрі в затінку або у провітрюваному примі-

щенні. Штучне сушіння проводять при температурі до 40°. Пагони збирають восени після відпадання листя або весною, коли листя ще не розвинулося, ріжуть на куски 10—15 см завдовжки і сушать. Готову сировину треба зберігати в окремому місці у щільно закритих банках чи бляшанках, дотримуючись правил зберігання отруйних рослин. Як офіцинальний засіб траву пасльону солодко-гіркого використовують в НДР і Франції. В СРСР рослина неофіцинальна. Хімічний склад. Рослина містить стероїдні алкалоїди солацеїн, соланеїн, соламаргін, соласонін та інші, агліконами яких є соланідин, томатидин і соласодин; дубильні речовини (8,5—11,5%), сапонінові кислоти (дулкамаретинова і дулмаринова) і глікозидну гірку речовину дулкамарин. Фармакологічні властивості і використання. У народній медицині відомі потогінні, протизапальні, відхаркувальні, діуретичні, жовчогінні, знеболюючі, слабкі наркотичні й проносні властивості рослини, її здатність поліпшувати обмін речовин, послаблювати статеву збудливість (ана-фродіазична дія) та виганяти глистів. Усередину препарати пасльону солодко-гіркого вживають при захворюваннях шкіри (сверблячка, дерматити, кропив'янка, екзантема, хронічні екземи, лишай, псоріаз, ексудативний діатез, золотуха, запальні процеси й різні висипи на шкірі), при подагрі, ревматизмі, астмі, грипі, хронічних бронхітах і коклюші, при ускладненнях після простудних захворювань (невралгії, біль у вухах, проноси, запалення сечового міхура, нерегулярні місячні тощо), у випадку жовтяниці і водянки та від глистів. При шкірних захворіованнях для посилення терапевтичного ефекту заразом проводять і місцеве лікування (компреси, примочки, обмивання і ванночки з настою трави). В гомеопатії рослину використовують при катарах та слабості сечового міхура, при гострих і хронічних захворюваннях шкіри, м'язових і суглобних ревматизмах, при невралгії, грипі й катарі органів дихання та при кашлі. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — відвар пагонів (3 г сировини на 200 мл окропу) по третині склянки 3 рази на день після їди, підсолоджуючи цукром або медом; настойку пагонів (готують у співвідношенні 1:10) по 10 крапель 2—З рази на день; настій пагонів (10 г сировини на 150 мл окропу, настояти 6 годин, процідити, додати 10 г цукру) по чверті склянки 2 рази на день; настій трави (3 г, або 1 чайну ложку подрібненої на порошок сировини на 500 мл окропу, настояти одну годину) по 1 чарці (ЗО мл) 3 рази на день до їди; подрібнену на порошок