нічній Америці. В СРСР (Ленінградська і Московська області) його культивують як лікарську рослину. Сировина. Для медичних потреб заготовляють кореневища подо-філу (Rhizoma Podophylli), які використовують як сировину для виготовлення подофіліну. Хімічний склад. У кореневищах подофілу є смолисті речовини невивченого складу і кристалічні сполуки, які за своєю природою належать до лігнанів і є похідними подофілотоксину або пель-татину. Фармакологічні властивості і використання. Подофілін, який являє собою суміш смолистих речовин і лігнанів, виявляє цитоста-тичну активність і блокує мітози на стадії метафази. Крім того, препарат виявляє послаблюючу і жовчогінну дію, пригнічує діяльність центральної нервової системи. Використовують подофілін як допоміжний засіб при папіломатозі гортані й папіломах сечового міхура. Є дані про високу ефективність препарату при лікуванні лімфангіом. Лікарські форми і застосування. Подофілін (Podophyllinum) — аморфний порошок від жовто-коричневого до жовто-зеленого кольору зі специфічним запахом. Застосовують у вигляді спиртових розчинів (при лікуванні папіломатозу гортані) і суспензії у вазеліновому маслі (при лікуванні папілом сечового міхура). При папіломатозі гортані у дітей спочатку видаляють папілому хірургічним шляхом, а потім 1 раз на 2 дні змащують ділянки слизової оболонки на місці видалення 15% -ним спиртовим розчином подофіліну. Курс лікування—14—16 змащувань. У дітей віком до 1 року застосовувати препарат треба з обережністю. У дорослих змащують гортань 30% -ним спиртовим розчином подофіліну 10 раз, потім видаляють папіломи і знову змащують 20 раз. При відсутності запальної реакції змащують щодня при наявності запальної реакції — 1 раз на 2—3 дні. Суспензію подофіліну вводять у сечовий міхур при невеликих типових і атипових папілярних фіброепітеліомах. У поєднанні з електрокоагуляцією застосовують подофілін для профілактики рецидивів. У сечовий міхур вводять через катетер 1% -ну, 4% -ну, 8% -ну або 12% -ну суспензію подофіліну в вазеліновому маслі в кількості 100 мл на 30—40 хвилин або 1—2 години, з тижневою перервою. Після вливання хворий повинен деякий час лежати спочатку на одному боці, а потім на другому. При застосуванні подофіліну відчувається паління в сечовому міхурі, яке проходить після виведення препарату. Якщо при змащуванні гортані з'являються нудота, блювання, розлад шлунково-кишкового тракту, дальше застосування препарату припиняють. Подофілін подразнює слизові оболонки, особливо кон'юнктиву. Зважаючи на це, працювати з ним (готувати розчини, суспензії тощо) треба в окулярах.

920 ПОЖАРКИ багаторічна трав'яниста сіро-зелена або зеленувата рослина родини айстрових (складноцвітих). Те саме, що й оман британський. 921 ПОЛИН АВСТРІЙСЬКИЙ, полинок; полынь австрийская Artemisia austriaca, синонім — A. repens — багаторічна трав'яниста білувато-повстиста рослина родини айстрових (складноцвітих). Стебла підведені до майже прямостоячих, часто вигнуті, 15—70 см заввишки, при основі трохи здерев'янілі, нижче середини або й від основи розгалужені, з численними вкороченими пазушними гілочками під суцвіттям; неплідні патони, що відходять від кореневища, набагато коротші за стебла, висхідні. Листки короткочерешкові (нижні) або сидячі, від 2—3-роздільних до двоперисторозсічених, почасти з 2—3-роздільними сегментами 2-го порядку (крім найнижчих віяло-видних), яйцевидні або овальні, з більш-менш розвинутими, роздільними або перисторозсіченими вушками при основі; кінцеві частки вузьколінійні до лінійно-ланцетних, загострені; верхівкові листки при кошиках лінійні або вузьколінійні, тупі або тупуваті. Квітки різнорідні, в яйцевидних або майже кулястих дрібних, більш-менш пониклих кошиках, що утворюють волотисте суцвіття; крайові квітки (їх 5—7) жіночі, серединні (їх 7—8) — двостатеві, їхній віночок жовтуватий, рідко червонясто-жовтий, вузькоконіч-ний, п'ятизубчастий, на верхівці мохнато-волосистий. Плід — сім'янка. Цвіте у липні — серпні. Поширення. Полин австрійський росте по всій території України (крім Карпат і півночі Полісся) на степових схилах, відслоненнях і сухих луках, як бур'ян по відкритих місцях. Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву полину (стеблові вершечки разом з листям та квітками). Зрізані на початку цвітіння рослини верхівки стебел зв'язують у пучки й розвішують для сушіння у затінку на протязі або в провітрюваному приміщенні. Готову сировину зберігають у добре закритих банках або бляшанках. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад. Трава полину австрійського містить ефірну олію, алкалоїди, органічні кислоти, каротин, вітамін С і смоли. До складу ефірної олії входять цинеол, кетон туйон, сесквітерпеновий спирт абсинтин і туйол.

Фармакологічні властивості і використання. Полин австрійський використовують як засіб, що стимулює секрецію шлункового соку і жовчі, підвищує діурез і виділення поту, виявляє жарознижуючу, кровоспинну, проти-судомну, слабку снотворну й про-тиблювотну дію і має глистогінні властивості. Найчастіше настій трави полину австрійського призначають для поліпшення апетиту і травлення, при водянці, малярії, глистяній інвазії, хворобах печінки й селезінки та подагрі, а також як протисудомний і протиблювотний засіб. Свіжу траву рослини прикладають до лоба і висків при безсонні. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій трави (1 чайну ложку сировини настоюють до охолодження на двох склянках окропу, проціджують) по чверті склянки 3 рази на день за 30 хвилин до їди, підсолоджуючи на смак. Препарати полину австрійського протипоказані при вагітності та при ожирінні у людей похилого віку.