зонтики; пелюстки ШИрОКОЯЙЦЄ-видні, жовті, на верхівці виїмчасті, у виїмці — з тупою увігнутою часточкою. Плід — двосім' янка. Цвіте у липні — серпні. Плоди достигають з вересня. Поширення. Батьківщина фенхелю звичайного — країни Середземномор’я і Західна Азія. На території України його культивують як ефіроолійну, лікарську, пряносмакову рослину. Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують плоди фенхелю (Fructus Foeniculi). Коли плоди в центральних зонтиках набудуть зеленувато-буруватого забарвлення, а самі зонтики стануть сірувато-попелястими, рослини скошують, досушують у снопах або валках, обмолочують і очищають від домішок. Готову сировину зберігають у сухому прохолодному приміщенні. Строк придатності — 3 роки. Плоди фенхелю є у продажу в аптеках. Хімічний склад. Плоди фенхелю містять ефірну олію (3—6,5 %), жирну олію, білкові речовини, кумарин умбеліферон, флавоноїди (кверцетин, кверцетин-3-ара-бінозид, ізорамнетин). У складі ефірної олії є анетол (до 60 % ), фенхон (10—12 % ), метилхавікол, а-пінен, а-феландрен, анісовий альдегід, анісова кислота й інші сполуки. Фармакологічні властивості і використання. Препарати фенхелю звичайного мають секретолітичні, спазмолітичні, вітрогінні, й слабкі сечогінні властивості. Прописувати їх доречно при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, що супроводяться спазмами кишечника, метеоризмом і диспепсією, болями в кишечнику (спастичні коліти, кишкова коліка у дітей тощо), при жовчнокам'яній та нирковокам'яній хворобах, при бронхітах 1 коклющі, при гіпогалактії, альго-менореї иістатевому інфантилізмі. Внутрішнє застосування фенхелю в поєднанні з зовнішнім дає добрий терапевтичний ефект при мікозах. Плоди фенхелю входять до складу вітрогінних чаїв, проносного чаю й заспокійливого чаю. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій плодів (10 г або 2 столові ложки сировини на 200 мл окропу) по третині склянки 3—4 рази на день; олія фенхелева (Oleum Foeniculi) по 2—3 краплі дітям і по 5—10 крапель дорослим на грудочці цукру; кропову воду (Aqua Foeniculi) по 1 чайній ложці дітям і по 1 столовій ложці дорослим 3—б раз на день. ЗОВНІШНЬО — обмивання настоєм плодів (готують, як у попередньому прописі) ділянок тіла, уражених мікозом, 2 рази на день.

1168 ФІАЛКА ЗАПАШНА фиалка душистая Viola odorata — багаторічна трав'яниста, без розвиненого надземного стебла рослина родини фіалкових. Має повзуче кореневище і вкорінені гони, що зацвітають тільки на другий рік. Листки в прикореневій розетці, прості, округло- або яйцевидно-серцевидні, короткоопушені, по краю зубчасто-зарубчасті, з яйцевидними, рідше ланцетними, гоструватими або іноді шиловидно загостреними, торочкуватими прилистками-, торочки не перевищують 1/2 ширини прилистків, іноді дрібновійчасті. Квітки пазушні, двостатеві, неправильні, дуже запашні, на довгих ніжках, з п'ятипелюстковим ВІНОЧКОМ; пе-люстки фіолетові, при самій основі білуваті, вгорі нерідко виїмчасті; шпорка тупа. Плід — коробочка. Цвіте з квітня до половини травня. Поширення. Фіалка запашна росте по всій території України в лісах, серед чагарників. Заготівля і зберігання. Для лікувальних потреб заготовляють квітуючі рослини разом з кореневищами і коренями. Зібрану сировину сушать під укриттям на вільному повітрі або в добре провітрюваному приміщенні, розстеливши на тканині чи папері тонким шаром. Готову сировину зберігають у добре закритих банках або бляшанках. Рослина нео'фі-цинальна. Хімічний склад. Усі частини рослини містять ефірну олію, сапоніни, алкалоїди, флавоноїди, саліцилову й інші фенолкарбонові кислоти та інші сполуки. Фармакологічні властивості і використання. Фіалка запашна заслуговує на увагу як засіб, що

має відхаркувальні, антисептичні, протизапальні, сечогінні, проносні й слабкі гіпотензивні властивості. У великих дозах препарати фіалки спричинюють блювання. Як відхаркувальний і секретолітичний засіб препарати фіалки вживають при коклюші, гострому й хронічному бронхіті та при туберкульозі легень. Діуретичні й солегінні властивості використовуються при нирковокам’яній хворобі, подагрі, поліартриті, при деяких серцевих захворюваннях, що супроводяться набряками. Для посилення терапевтичного ефекту фіалку часто використовують у суміші з іншими лікарськими рослинами, що мають сечогінні властивості. Позитивний терапевтичний ефект спостерігається й при істерії, серцебитті, нервовому збудженні та безсонні (заспокійлива дія). Особливої уваги заслуговують повідомлення про випадки успішного лікування настоєм з листя фіалки деяких онкологічних захворювань (раку язика, гортані, горла і шлунка). Як зовнішній засіб настій фіалки є ефективним засобом при герпесі звичайному (змащування пухирців) та у випадку катаральних явищ ротоглотки (полоскання). Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій на холодній воді (2 чайні лджки сировини настояти 8 годин на 200 мл холодної кип’яченої води, процідити) по чверті склянки 4 рази на день; гарячий настій (2 столові ложки сировини настояти 2 години на 400 мл окропу, процідити) по півсклянки 4 рази на день. ЗОВНІШНЬО — змащування й полоскання настоєм (готують, як у попередньому прописі). Притаманні фіалці запашній токсичні властивості змушують бути обережним при використанні її.